Я в камені згубив своє обличчя Колись. Та камінь часом ожива Колись. А ніч до себе кличе — На жнива.
Нехай тремтять в руках старечих Зірки. О, вони не знають болю. А простір падає на плечі Поволі, Мов зачарований падінням.