Ясність (сонет)

О пощо Ти являєш волю й розум
В світи кульбаб, в перелески, шоб мить
На волосинку часу осягнуть.
З яких джерел Ти небуття відрізав

У втілення і унедійснив зразу ж
Шматком кривавим зміст, подобу, стать,
І ті, що намагались донести
Твого обличчя найтемніші друзки

В усепрощенну, світлоносну суть,
Вже в небутті невтільному висять,
Не встигши, не схопивши, не пізвавши.

Яви Твоєю милістю світи
(Нехай по нас, по всіх світах, пізніше)
В збагненніше. Або спали вуста.