Віґілії XLIV

Лиш рибні голови, де вирував базар.
Ножі змінили, виміри й касети.
Будинки й вулиці проріджено крізь сито.
Всі вчинки пітьмою виходять з амбразур.

На площі тиші довшає пузир,
Де ще дідок дошукується суті.
Найменший обрис — рясно, — як пульсатор.
І не бруківка. а бруски озер,

Де з виводком — уздовж — блакитна квочка.
Заходять інші вірування й звички.
Й нічна сторожа, що — олію — в лямпу,

По спиляному походжа Олімпу,
Де тільки тіні на воді від паль
Та човен, що — на той бік — за обол.