Зимовий день без Сонця

Замиготіло в парку від ворон.
Відлиги рештки — ребра — на поталу.
Бурульок наскидало і потилиць.
І землю, і повітря — ґліцерин.

Усі кістки поїв новий жерун,
Де мріяли: “минеться” й “несмертельне”.
Тісний зробився простір й неутульний,
Й кришталиками сірими — зоря.

Пішла намарне кольорова праця,
Дарма що так старалися, щоб прецінь
На довге сяйво — приморозків прилад.

Та всю піхоту — в інший бік — капрали,
Й посілості — вже інший винаймач,
Що віри попередникам не йме.