Весь краєвид — тоненьку оболонку

Весь краєвид — тоненьку оболонку.
Води трикутник. Водограй, що стих.
На ціле небо видовжився птах.
В душі так незахищено і лунко.

Все ближче кроки, але засув — ліньки,
Який — назавжди — світло й німоту.
І зір, і пам’ять — на білизни стос,
Що далі й далі — в нескінченні ланки.

З тарілки око розглядає пильно
У грудях шутер — золоті копальні,
Залишені, — чи знайде знов вузеньку

На скелі стежку, що вела до замку,
Де над проваллям — білі кола — млин. —
Як меншає і вже — от-от — земля.