Українська література / Андієвська Емма / Вірші / CXXIV
В базі 4533 віршів 567 авторів.

CXXIV

PDFДрукe-mail

Лишилось те, про що вже не говорять.
Хоч ще гінці — останню вістку — чвалом.
Линяє пам’ять. Зір — порожній вулик.
Гадючі яйця страху і зневіри.

Заснув і — зернятком — прокинувсь велет. —
Вогонь, казан, що долю світу варить.
Із ложки скапує — куди буття поверне.
І більшає й тремтить світила воло.

Й нитками, що здавалися благими,
От-от — подобу, що — здаля, мов гомін.
Й густішає ледве помітний начіс,

Що — з казана — по обрій — серед ночі. —
Ще зупинитися б і відійти либонь. —
Як на долоні — всіх речей глибінь —

Всепоглинальна цятка голуба.

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.