Шумини

Левади смутку пересіяв град —
І поклади, які життя — на віру.
Напнулись жили (старт — сиґнал) ґравюри,
Що — силоміць, — смак ґільйотини, — в гру,

Щоб — геть — неіснування електрод, —
Й знов стало чути, як трава говорить. —
У невимовне — ворухнулись двері,
Хоч в почуттях ще — мороку вугрі.

Та над проваллям — міст з ліан — екзоти, —
Блакить вдалось у океани взути,
Й світи із дзьоба (сенс кватирок) — курка,

Що досі, — до мікрона, — молотарка
Проміжних втілень, де — млинок — шаман.
Буття — чи в мушлі море, що — з шумин?