На тему проминального

Сопілкою — за браму — щуролов —
Всі помисли, які — цвіркун — зловісно.
І вмить нутро — така сліпуча ясність,
Що — ні троянда — з піни, — ані — лавр.

Не стіни світла прямовисних злив,
Що їх — віками в катакомбах — усно,
А молочай, — ядро, з якого — весни,
У вічність прориваючись малу.

Листок як вимір — самонадувалка,
Що, — самовияв, — епіцентри волі.
Струмок — ледь-ледь, а замашна ловитва.

Всю душу зараз висьорбає отвір,
Що прочинився в світлі й цупко дме. —
Буття чи пляшка, що не має дна?