Скісні повіви

Як дійсність натягає посторонки
Й — намулом — все коротші інтервали.
На хатку з карт — пізнання, вічність, велич.
Від видимого — ген — ледь-ледь — шкоринка.

Дух дав і відібрав всі подарунки.
Предмети розчиняються поволі,
І вищає й — щораз тугіше — хвиля,
Що береги безсоння — аж до ранку.

Вщент бульбашками — існування товща,
Де сила, різновидом зору ставши,
Із небуття — по клаптику — частини,

Що їх — душа — в напівамебнім стані. —
Все ближче обрій — й все лютіш хорти.
Й рука, що краєвид перегорта.