Ступені завершення

Прабаба, що колись була водою,
У кінський храп лягла перепочити.
Пришвидшивши речей першопочаток,
Зійшло Нове, а складники не діють.

Виходить невтілиме із бурдея,
Ламаючи свідомість, форму, чутність.
Агатні ріки, живчик — так нечітко, —
Крізь серце, що — півмісяці годує.

Старезний ящур, хоч обличчя юне,
Простяг хребет на всіх щаблях буяння, —
На дух полює м’ясожерна шельма,

Що вже — от-от — із заграв вирішальних.
Ще вдих, — і дійсність — у зубах — кудись,
Де колесо дороги викида.