«тоді...»
тоді
ми полюбили сонце,
переживши шум вмираючого
дерева — у клекоті дрібних клітин.
за згнилим стовбуром
павук обмотує нам пам’ять :
хто ми ?
де — ми ?
і чомусь
занадто усміхаємося
без причин :
мабуть, щоб знову переплисти
літо огняне — немов
комаха, одурманена безсмертям і
від горя збожеволіла.
Збірка «Нічні перекази».