«коли чекаємо...»
коли чекаємо :
години капають із дерева
дупластого, що пальцем підпирає
зливу.
коли кохаємось :
мій дотик — мов огонь загублений в соломі
твій стан — мов неугавне розгинання очерету
мої уста — мов ледь дозріла шкірка персика
і твої перса — мов сполохані два соболі.
коли прощаємось :
між нами ніч
повільно сліпне у совиному
дуплі.
Збірка «Уламки дзеркала».