«коли дзвін вибиває пізню осінь ми...»
І.
коли дзвін вибиває пізню осінь ми
блукаємо крізь перезріле жито
від спраги змислів до
обмани пристрасти шукаючи
за необхідною криницею
в якій води віддавна вже нема
ІІ.
коли дзвін виб’є остаточний день
самотности —
чи вижити
ще раз мені
після двобою із собою ?
Збірка «Від острова до острова»,Видавництво Художньої Літератури «Дніпро» Київ, 1993.