«тут спить вода незаймана...»
тут спить вода незаймана
мов на межі самітности
верба плакуча — справа
а зліва — висохла трава
облизана туманами
тут вигинається струнка лоза
безжурна — де ж вітрам
її переломити
це кажуть жінка що вмліває похапцем
як тільки пучкою мізинця
до її тіла доторкнешся
це кажуть озеро
без справжніх берегів
просторе таємниче
камінчик кинеш — і за мить
коловорот розгнузданий
шалено плесо переоре
Збірка «Щодень щокрок».