«тут спить вода незаймана...»

тут спить вода незаймана
мов на межі самітности
верба плакуча — справа
а зліва — висохла трава

облизана туманами
тут вигинається струнка лоза
безжурна — де ж вітрам
її переломити

це кажуть жінка що вмліває похапцем
як тільки пучкою мізинця
до її тіла доторкнешся

це кажуть озеро
без справжніх берегів
просторе таємниче
камінчик кинеш — і за мить
коловорот розгнузданий
шалено плесо переоре