«куди вже не піду...»

куди вже не піду  —
за мною ходить кволе дерево
з іржавим вітром під листком
куди не гляну  — вибухають овочі
у метушні вишень та яблунь
отут горять огні високі жовтокрилі
отам солома звільна догоряє тухне
по пристрастях тих що закохані
на ніч однісіньку лише
куди не забреду  —
стернина гострить ікла і
заманює голодних горобців
мов у півсні заскочених

скажіть !
чи припадком це тільки осінь ?
а може вже передостанній день ?

Збірка «Щодень щокрок».