розплющивши зненацька очі — недовірливі ліси
не пізнають себе не визнають нікого
в останнім жолуді дрімає зачарована черва
що завтра мала б неминучість подолати
ліси ховають під листок дубовий
магічний амулет проти пожежі осени — птаха
що пропустив годину злету й перелету
коли скрипить над ранком чобіт лісоруба
ліси сполохані всіх забувають за собою
і в хрупотінні коренів на південь вирушають.
Збірка «Комашиний вимір».