Дощ

дощ грається твоєю сукнею
твоєю цнотою моїм коханням  — вітер
дощ рве твій запах на шматки  —
п’яніє комашня коли проходиш мимо
тією лісовою стежкою що віддаляє нас
щокрок одну від одного за деревом тремтить
інакший світ мов чарівніший в кращім вимірі
(де ти ? хто ти ?  — кому потрібні ці питання ?)
як дощ оголює із вітром твої білі стегна
остання крапля падає і ми в ній топимось.

Збірка «Комашиний вимір».