«вогонь допив останню краплю маку...»
вогонь допив останню краплю маку
розгризене за ним те поле де стою
я — непотрібний страхопуд якому ворон
очей не виклював із рукава — солом’яна
долоня й пташеня безкриле в ній : невже ми
заложники вогню що мимоволі нас забув ?
Збірка «Пам'ять фрагментарна ».