Хата

Немов нудьга, снувався кіт по хаті,
в кутках дрімали тіні волохаті.
А хата і низька, і тіснувата —
і в цеї хати народилась хата.

Її сповили, ждану і веселу,
сповили в шифер і сповили в цеглу,
у освятили хату голосами.
Але ім’я залишили те саме.

Бо та, стара, — із глини і соломи —
жила у новій затишним ослоном,
і хлібом, і жагою, і повір’ям…
Жила вона і війнами, і миром.

Два дахи від грози, як від навали, —
солом’яний і шиферний — вкривали.
І ріс я за подвійною стіною —
за глиняною і за цегляною.

А навесні білила мати стіни,
білила стіни небом України.
І снилася — висока і багата —
уже не ця, а та, майбутня, хата.

1970

---

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.