«Чорне небо жорстоко катує…»

Чорне небо жорстоко катує
Землю цю батогами дощів.
Крикни з болю — ніхто не почує,
Заспівай — ні до чого тут спів.

Тут сваволя зубами скрегоче
І золою згорілих борців
Запорошує людям тим очі,
Хто ще бачити б сонце хотів.

Все завмерло. Ні горя, ні щастя,
Тільки сон. Тільки сум. Тільки жах.
І лиш люди в лахміттях смугастих
Зберігають огонь ув очах.

То вогонь непокори і честі,
Він і в мертвих не гасне — горить.
Легіони коричневих бестій
Неспроможні його погасить.

Але все доокола німує.
Край запікся, пригас, спохмурнів…
Ось тому темне небо катує
Землю цю батогами дощів.

1944 р., концтабір Тростберг

---

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.