Руський (Микола Хрисантов)
Може, він з Білорусії родом,
Може, він народився в Баку,
А можливо, в дитинстві убродив
В українську велику ріку…
А чи, може, йому уклонявся
Непохитний Якутії бір,
Може бути, що він піднімався
Полювати на синій Памір.
Невідомо. Чи й справді він, може,
З-під Рязані? Великий Союз…
Та в Дахау з радянських нас кожен
Малював букву «Р» (значить — рус)
На червонім трикутнику й мусив
Цю емблему носити щодня…
Я сказати й тепер не беруся,
Де на нього чекає рідня.
Але річ не про це. Справа в тому,
Що, потрапивши в чорний содом
Першим з наших, він горю лихому
Не ударив доземно чолом:
Я скоряюсь, мовляв. Гніву сила
Поміж люди його повела,
І знайшов там орлів, яким крила
Щербна шабля біди обтяла.
І вони, наче рідного брата,
Привітали його, а йому
Довелось побратимам сказати
Ті слова, що — мов іскри в пітьму:
— Є з неволі на волю ворота —
У широкі зелені світи.
Не чекати свободи — боротись,
Не тремтіть, а на приступ іти!..
Навіть ті, хто не зрадив, хто злою
Дихав люттю на чорні хрести,
З недовір’ям махали рукою,
Повторяючи: «Нам берегти
Слід ряди свої й сили на потім.
У концтаборі — це головне.
І, можливо, в пекельнім болоті
Хоч когось нагла смерть обмине.
Адже ми — понад краєм могили,
Адже ми — тільки морок і ніч,
І для нас вже давно розпалили
В крематорії бісову піч.
І куди ти подінешся? Всюди,
Де не глянеш, вони і вони.
Ступиш крок по землі цій — і будеш
Сліпо битись в сильцях сатани».
Так було. А йому такі речі
Тільки сил додавали на прю:
Він узявсь готуватись до втечі,
Щоб у битві зустріти зорю.
За стіною життя — по тім боці —
Він таких, як і сам, згуртував.
За весь час в сорок другому році
Із Дахау крізь сітку застав,
Обеззброївши варту недремну,
Бранці різних племен і наріч
Здобулися на волю у темну,
Чорним жахом настояну ніч.
І коли у тірольській окрузі
Наздогнав їх ловецький загін,
То, щоб встигли сховатися друзі,
їх прикрити залишився він.
Вісім куль ворогам межи вічі,
А для себе одну пожалів,
Бо вмирати дається не двічі,
Так чому б не за кошт ворогів!
Привели його в табір живого
І живцем розп’яли на хресті
За земні його трудні дороги,
За діла його справді святі,
Бо коли нас пригнали здалека
В край, де сум, як пилюка, осів,
Нам казали французи і греки,
Югославії, поляки — усі:
— Не журіться, на волю ворота
З цього пекла ще можна знайти,
Не чекати свободи — боротись,
Не тремтіть, а на приступ іти!
Із циклу «Брати» (Пролетарі всіх країн, єднайтеся!)
1959
Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.