Поява коня

Вкритий пилом і тупотом
незрадливих копит,
Кінь приходить, натомлений,
до залізних воріт.
Ні вудил, ні сідла на нім —
тільки грива спада,
Тільки очі стуманені
для німих сповідань.
Скільки простору зміряно
там, у стумі століть,
Скільки пізнано, звідано —
все те погляд таїть.
Не забув нічогісінько
все зберіг-увібрав
І від племені скіфського,
й від будьоннівських лав.
Він приходить не з виставки,
не з картинних бігів —
З несходимої відстані відлетілих віків,
Із непам’яті й спомину,
врівні — з ночі і дня…
Хай ніхто за воротами не стрічає коня,
Хай машини вишугують,
пил за ними услід,
Хай нам скажуть, що й згадувать
кониченька не слід,
Але що йому, сивому, від шляхів-порохів,
Він приходить нестрінутий,
як задавнений спів.
І стоїть, і чекає він серед ночі і дня
На незнаного вершника, що шукає коня.

1979

---

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.