Франко Іван - Олександр Яківлевич Кониський
Українська література / Франко Іван / Публіцистичні твори / Олександр Яківлевич Кониський
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Олександр Яківлевич Кониський

PDFДрукe-mail

(18 серпня 1836 — 12 грудня 1900)

І знов свіжа могила, а в могилі один із ветеранів нашого письменства, один із тих, що весь вік стояли на виломі і на ньому ж полягли головами. Олександр Кониський умер у Києві д[ня] 12 грудня 1900 року, проживши 64 роки і маючи за собою 40 літ невпинної, многосторонньої літературної праці. Його енергія, сила волі і невсипуща трудолюбність змушують до подиву навіть тих, хто не раз не згоджувався на напрям його роботи. В хвилях тяжкого занепаду українського духу і українського слова він не раз бував майже одиноким незломним, бував «гласом вопіющим во пустині». А в хвилях оживлення і розповсюдження українського руху він усе стояв у першій лаві робітників. Справі рідного слова він присвятив своє перо; справі розбудження українського духу віддавав свої сили й свої помисли. Не було важнішого літературного чи національного українського підприємства — газети, журналу, альманаху, товариства, де би Кониський не був співробітником, помічником, членом, а то й ініціатором, де б не приложив своєї праці або й матеріальної жертви. Не було виднішого діяча в нашім літературнім, суспільнім чи науковім житті, з ким би Кониський не був особисто знайомий або не обмінювався листами.

Ім’я Олександра Кониського тривко записане в історії нашої літератури. Як поет, новеліст, повістяр, драматург, біограф і популяризатор лишив він по собі довгий ряд праць, гідних уваги і задля таланту їх автора й задля багатства життєвих обсервацій та чистоти української мови. Його плодючість була дуже велика; те, що досі надруковано, то далеко не вся його літературна спадщина. З його автобіографічних нарисів ми знаємо про немало його праць, позагублюваних або позабираних «нечистою силою»; в теках різних редакцій певно набереться ще не один том його недрукованих праць. Але й се ще далеко не все. Кониський був також невтомним публіцистом, що відгукувався на всі важніші появи сучасного життя. Безліч його дописів та публіцистичних статей розписана по різних російських, українсько-руських та польських часописах, найчастіше без його підпису або під одним із многих його псевдонімів. Сумнівна річ, чи без його помочі зможе хто-будь інший повіднаходити всі ті писання.

Але й на тім іще не кінчиться обсяг його діяльності. Кониський був пильним і невтомним кореспондентом. Його листів, звичайно просторих, набралось би певно багато тисяч. А треба ж тямити, що листи наших літературних діячів у тій добі, яку пережив Кониський, коли б їх зібрати і зберегти від затрати, були б колись першорядним джерелом для історії нашого духовного життя. Без тих іскор ясного світла, яке паде з листів на події нашого духовного життя, прим., у [18]60-х роках, ті, не так-то ще далекі, часи вже тепер через смерть многих і то найвидніших тодішніх діячів являються нам у неясних обрисах. Тим більша тут вага листів Кониського, що обіймав думками і зносинами найдальші кінці України-Русі і в своїх листах промовляв звичайно щиро, без дипломатичної штуки; вони будуть дуже важним джерелом до нашої культурної історії.

Іще один характерний бік діяльності Кониського. Обік Куліша, Драгоманова й Нечуя-Левицького, йому належиться місце в купці тих мужів, що перші зрозуміли вагу духовного поєднання України з Галичиною і силкувалися, кожний своїм робом, загатити ту прірву, яку викопали політичні відносини між частями одного народу. В ту прірву Кониський вкинув найбільшу і найліпшу частину своєї праці. Найбільша часть його творів друкувалась у Галичині та в Буковині; тут у нього було багато знайомих і кореспондентів; на галицькі й буковинські справи він звертав пильну увагу і ще донедавна діяльність його була в Галичині звісна далеко більше, ніж в Україні.

Спеціально наше Наукове товариство імені Шевченка має багато завдячити покійному. Він був одним із його основателів, та й потім, по довгім вегетуванні товариства, йому належиться честь ініціативи до його переміни на таку наукову інституцію, якою воно стало тепер. Він запомагав надто наше товариство своїми працями, присилав для бібліотеки цінні книжки і взагалі брав дуже до серця його потреби й пригоди. От тим-то, одержавши відомість про його смерть, наше товариство поспішило переслати телеграфічне своє співчуття сім’ї покійника і замовити вінець на його могилу з написом: «Наукове товариство імені Шевченка у Львові своєму основателеві, почесному і дійсному членові».

Нехай же пам’ять Олександра Кониського живе й не вмирає серед українсько-руського народу!


[Подається за публікацією в «Літературно-науковому вістнику» (1901, т.13, кн.1, с.115 — 116).]

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.