«Добре, братове, читати книжки, особливо всякому християнину. Сказав блаженний: ті, що збагнуть усім серцем відомості Його, знайдуть Його; то, читаючи, зглубляйте відомості Його. Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловлюють речення і слова, хочби й тричі вертаючи до одної глави. Сказано-бо: в серці своїм сховав я твої слова, щоб не согрішив супроти тебе. Не сказано: тільки «устами вирік», але і «в серці сховав», щоб не согрішив проти тебе. Бо хто зрозуміє правду написання, той кермується нею. Скажу тобі: узда коневі керма й поздержка, а праведникові читання книг. Не збудується корабель без гвоздів, але і праведник без читання книжок. Як невольника душа біжить до своїх родичів, так праведник до читання книжок. Прикраса воїну оружжя, а кораблю вітрила, так само праведнику читання книжок. Сказано: відкрий мої очі, щоб я зрозумів чудеса твого закону; очі, то значить: розмисл сердечний. Не закрий від мене заповідей твоїх; то значить: не від очей закрий, але від розуму і серця. От тим-то і поганьблено таких, що не вчаться, словами: прокляті ті, що ухиляються від заповідей твоїх. От тим-то і сам похвалися, мовлячи: «Які солодкі слова твої, солодші меду для уст моїх, і закон уст твоїх дорожчий від тисячів золота і срібла». І заспівай, мовлячи: «Порадуюся словам твоїм, бо знайшов я у них користь многу». Користю названо слово Боже, мовлячи: «Знайшов я, недостойний, такий дар, щоб поучався слів твоїх день і ніч».

Отеє, брати, зрозуміймо і послухаймо розумовими ушима, зрозуміймо силу і поучення святих книг. Послухайте життя св. Василія і св. Іоанна Златоустого і св. Кирила Філософа і інших многих святих, і як ті житія попереду оповідають, про них мовлячи: відмолоду прикладалися до святих книг і тому продвигнулися на добрі діла. Гляди, в чім початок добрих діл — поучення святих книг. І сими, братове, продвигнімся на шлях життя, на діла їх; і навчаймося ненастанно книжних словес, творячи волю їх, як вони велять, щоб і ми стали гідні вічного життя на віки. Амінь».

«Сину мій і дитино моя, — починається поучення, — прихили ухо своє і послухай батька твого, що дає тобі спасення ради. Дитино, приблизи розум серця свого і почуй слова родителя твого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до царства небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним.

Та від чого насамперед почну вчити тебе, сину мій, і що найперше виявлю тобі? Чи трус і злоби світа сего, чи життя вгодне Богу, і спасенне? Слід би нам і дуже, дитино, думати й тобі про те, скільки від праотця нашого Адама аж до сего нашого віку було людей по всій землі, що всі пропали без пам’яті; тільки деякі зробилися пам’ятні і прославилися на небі і на землі, ті, що всі дні свої прожили по заповідям Божим і ззиралися на одного Вишнього і пожили тихо-мирно і випускали добрі слова із уст своїх. Мало мішалися до справ світа сего, а все думання своє і все бажання своє направляли на безсмертне життя, до нього одного зітхали і найбільше молили Бога, щоб сталися гідними його. От тим-то, дитино моя, полюби їх життя і прийми їх обичаї і поміркуй та понаслідуй їх діла, яким шляхом ішли і якою стежкою мандрували. Щоб у царстві небеснім ти догонив їх і порадувався з ними іншою радістю, якої не дає отеє життя. Поквапся наслідувати їх і пошукай того, що їх вело; тихість їх вела і покірливість, і добродушність, і слухняність, і добросердіє, і милостиня, і сумирне життя з малими і великими. Отсі обичаї довели їх туди, куди весь вік бажали дійти. Тих провідників найшли вони і вхопилися твердо за їх руки і дійшли до своєї високої мети. Тим обичаї прийми і ти, дитино моя, і змагай до них усею силою і всею змогою скільки можеш, бо між нами вони ходять і ніхто не приймає їх і нема кому ввести їх в дім свій тілесний і душевний і захистити їх у волі своїй».

«Будь похилений головою і високий умом, очі звернені до землі, а духові до неба. Уста притишені, а сердечні раз у раз взивающі до Бога. Ноги звільна ступающі, а умові швидко йдучі до небесної брами. Вуха затуляй на злі слухи, а умові раз у раз напрягай на шуміння святих слів, написаних у святих книгах. Руки май зігнені на збирання злого маєтку сего світа, а простерті на прийняття убогих. Не стидайся поклонити свою голову перед кожним сотвореним на образ Божий і не лінуйся почестити старшого віком, і подбай про те, щоб заспокоїти його старість. Своїх ровесників стрічай миром, молодших від себе приймай з любов’ю, перед достойнішим від себе потрудися стояти».

«Дитино, накорми голодного, як сам Господь тобі повелів, напій прагнущого, пригости подорожного, відвідай хорого, навідай замкненого у в’язниці, приглянься їх горю і зітхни. В твоїй скорбі нехай церков буде твоїм захистом, та й поза скорбою кожного дня і години ввійди і припади до Вишнього і притули лице до землі, і проси його спімнути тебе; не ухилиться від тебе душелюбець і чоловіколюбець, а прийме тебе і утішить тебе. Жалуй за гріхи, зітхай в покусах, сумуй по своїм упадку, щоб очиститися, аби при розставанню душі знайтися без змази. Смерть споминай завсіди, щоб її пам’ять навчила тебе поперед усього, як жити у сьому короткому часі».

«В життєвих хвилях чи в морській бурі будеш і біди зазнаєш, показую тобі, сину мій, правдиві пристановища — монастирі, доми святих. До них прибігай — і утішать тебе, за ними затужи і звеселися. Бо їх сини не знають турботи і вміють потішити турботного. Знайомим отвори дім свій, нищим, вдовам і сиротам, що не мають де голови прихилити. Чи маєш свій дім багатий чи убогий, все те з Божого промислу, і всім тим не скупися. Не мов про свій маєток: він мій, тільки скажи: доручений мені на короткий час, і як ключар роздавай те, що тобі поручене. Маєток сего світа подібний до ріки: вона відходить вниз і знов вертає вгору, тим-то, коли поселенці горішніх берегів ріки не наповнять своїх посудин і не напоять своєї скотини, мовлячи: лишимо долішнім поселенцям, а самі візьмемо мало, то на одно вийде, як коли б брати і надмірно, не дбаючи про долішніх, бо ріка минає все та сама. Так, отже, і про маєток не дбай для спадкоємців, синів, внуків, правнуків і дочок, бо їм випаде інший час, трапиться чи то напасть, чи то крадіж, чи війна, і тоді заощаджене не поможе їм нічого. Отим-то в життю своїм промишляй про свою душу і тільки дбай про неї, бо одна в тебе душа, один час життя, одна смерть. Тому пожалій себе і посумуй і проси тут очищення гріхів і по смерті проходу від бісів і доступу там, де жде тебе уготоване царство Боже від віка».

«Все можеш, коли хочеш. Бо ж се не тяжко, коли ти наситився стравою, накормити голодного, а напившися, напоїти прагнущого; коли ти огрівся, зогрій і того, що трясеться від холоду. Коли живеш у гарнім і високім домі, пригости того, що блукає по улицях, у своїм домі. Коли ти задоволив себе при столі, звесели затурбованого; коли врадовався чимось, порадуй засумованого. Коли тебе почестили як багача, почести й ти убогих. Коли ти весело ступаєш по сходах, виходячи від князя, зроби так, щоб із твого дому виходили не сумовиті, але також веселі. Бо і се немале чоловіколюбство, щоб своїм домашнім заощадити смутку, і зітхання, і плачу. Коли хто проштрафиться якоюсь провиною, то замість кари нехай буде помилуваний. Бо так роблячи, і ти по розстанню душі з тілом замість кари знайдеш помилування».

«Май собі друга і дорадників, що не все те хвалять, що ти говориш, але силкуються відповідати тобі правдивим осудом. Суддям слід розумно слухати розправи, бо годі винайти правду, коли суддя швидко віддаляється або розганяє спорячі сторони. Вирозумівай суперечку звільна і твори розсуд неквапно. Оскільки силою ти вищий усіх, остільки добрими ділами старайся ясніти вище всіх. Жадаючи прощення гріхів, прощай і сам тих, що согрішають супроти тебе». «Супроти своїх слуг будь таким, як Богу молишся, щоб був супроти тебе. Не оправдуй неправедного, хоч і друг твій, і не обижай праведного, хоч він тобі й ворог».

«Зверни очі милостиво на того, що сидить голий на морозі, скорчившися; нагни свою істоту покрити його одежою, що лежить у тебе, і Господь дасть тобі сторицею вічне життя. Простри руку до заблуканого на улиці і відведи його до домівки; поділи з ним свій хліб і свою чашу води або напою. Як тобі дав Господь подорожнього, введи до свого дому, беззахисного під свій дах, дай змоклому суху одіж, змерзлому теплоту, обмий бруди його тіла, він дуже бідний і гідний помилування. Відвідай запертих у темниці по Господньому наказу, придивляйся біді, придивляйся терпінню і мов: «Горе моє, отсі за один гріх терплять, а я, щогодини согрішаючи проти Владики мого, пробуваю в полегкості». Коли побачиш кого з таких, що терплять оклеветані, поможи йому Христа ради, вияви правду на користь оклеветаного, бо то велике спасіння рятувати покривджених. Сидячи при багато обставленім столі, спом’яни того, що їсть сухий хліб і не може принести собі води задля недуги. Насичаючися солодким питвом, спом’яни такого, що п’є теплу воду, випарену сонцем і присипану порохом на вітровім місці. Лежачи на многом’якій постелі і потягаючися розкішне, пом’яни того, що лежить під одною веретою і не сміє одної ноги простерти задля холоду. Коли лежиш у добре покритій хаті і чуєш ухами шум проливної тучі, подумай про вбогих, що лежать тепер пронизувані дощовими краплями, як стрілами, а інші в безсонні сидять і підпливають водою. Коли зимою сидиш у теплій хаті і без страху роздягтися, зітхни, подумавши про убогих, що клячать над малим огником, скорчившися, більшу біду очима терплячи від диму, огріваючи тільки руки, а плечі і все тіло виставляючи на мороз».

«Князя бійся всею силою своєю, бо страх перед ним не єсть погуба душі, але власне з того навчишся і Бога боятися. Маловаження властей, се маловаження самого Бога; хто не боїться законів видимого земного владики, як буде боятися невидимого? Боїться ученик учителевого слова, але більше самого учителя; так само той, хто боїться Бога, боїться й князя, що карає грішних. Бо князь — Божий слуга, милий для милих людей, а кара на злих. Перед князем бійся говорити брехню, бо Господь погубляє брехунів, але з покорою відповідай йому правду, як самому Господу».

«Був чорноризець пустинник, що яснів знаками і чудесами і мав при собі одного ученика в пустині. Одного дня випало тому ученику іти в одно місто, де був суддя злий і безбожний. Ученик застав його власне помершого, і багато народу пішло за ним зо свічками і кадилом і з великою почестю проводили його до гробу. Вертаючи до пустині, ученик застав свого учителя, богоносного і чесного чоловіка, пожертого гієною. І почав жалкувати вельми дуже і промовляти до Бога: «Як же се злий і безбожний достойник умер зо славою, а святий і духовний чоловік потерпів таку гірку смерть, пожертий звірем». Коли так міркував сам у собі, явився біля нього ангел Божий і мовив до нього: «Той достойник’ був наскрізь злий чоловік, але зробив одне добре діло; отже, тою честю і славою, яка дана йому була при похороні, прийняв свою заплату за своє одиноке добро, а там він засуджений до кінця. Твій же учитель, хоч усім догодив Богу і був оздоблений усякою добротою, мав яко чоловік одну малу хибу; тим-то тою гіркою смертю він спокутував те своє лихе діло і зійшов із сего життя, очищений до решти. Із сего зрозуміймо, брати, що ніщо не буває без строю і промислу Божого на землі, але по всій землі і небесах суди Божі і промисли Його у всіх ділах Його. Тільки дехто, не розуміючи, говорить фальшиво, що світ кермується оборотами звізд».

«Був один чоловік у Єрусалимі іменем Созомен. Ідучи по городу, одного разу він побачив нищого голого і сумного, і роздягшися, дав йому свій плащ і пішов у свій дім, бо день клонився вже на підвечір. Ліг і заснув трохи, і побачив у сні, що опинився в пречудовій палаті, повній безмірно ясного світла і багато убраній різними цвітами і всякими деревами. І бачив інші оселі, оброслі згори донизу прекрасними і пахучими плодами, так що гілля дерев гнулося аж до землі, одне краще від другого. Різноперові птахи сиділи по вершках тих дерев, співаючи солодкі пісні і приклоняючися один •до одного і не вмовкаючи ані на хвилю, так що голос їх було чути від землі до неба, а дерева хиталися, стоячи у великій ясності, джерела вибухали, граючи різнобарвною веселкою. Коли Созомен придивлявся сему, прийшов до нього один юнак, дуже гарний, і мовив до нього: «Ходи слідом за мною».

Він пішов слідом його і прийшли до портика, покритого золотом, і палати дуже славної і гарної. І коли Созомен придивлявся їй, вийшли з палати мужі крилаті, що світилися, як сонце, і винесли чотири скриньки, а кожду з них несло їх чотири. Коли ті пречудні ангели минули двері, Созомен зрозумів, що йдуть до нього. І коли прийшли до того портика і стали проти Созомена і, поздіймавши скриньки із своїх рамен і поставивши їх, ждали на прихід якогось великого пана. І побачив Созомен мужа дуже гарного і вродливого, що, вийшовши із палати, приступив до ангелів, які принесли скриньки, і мовив до них: «Відімкніте скриньки і покажіть їх сему чоловікові, що йому зберігається за одну свиту, за те, що помилував того й того голого».

І тут відімкнули одні з тих золотих скриньок і почали викладати сорочки і сукні царські і плащі гарні різного крою, і простирали перед ним, мовлячи: «Позволь, пане Созомене, чи вгідні тобі на твою вподобу?» А він відповів: «Не гідний я навіть глядіти на тінь тих риз». Вони ж показували йому далі блискучі різнобарвні і золоті ризи і дійшло їх число до тисячі. Коли показали йому їх, сказали, що одержить сторицею і наслідує вічне життя за одну свиту. Мовив йому ангел: «Ось скільки добра зготовив я тобі за одну свиту, якою ти одяг мене, бачучи мене голого і змилосердившися. Іди ж і твори так далі, і віддається тобі сторицею». Чуючи се, Созомен, обнятий страхом, і радісно мовив до нього: «Чи справді так буде тим, що творять милостиню убогим?» І мовляв йому ангел: «Так, бо кожний, хто одягне убогого, одягне Христа, а хто роздягне убогого, роздягне Христа, хто накормить убогого, той Христа накормить і прийме. Се ж заповідаю тобі: «Не кайся ніколи, давши милостиню, і не випоминай бідному, що ти дав йому щось, бо замість плати одержиш подвійну шкоду. Кожний, хто подав милостиню і кається і випоминає, погубить свою плату».

Почувши се, Созомен ободрився і подивувався, чудуючися тим привидом. І, подумавши, мовив: «Коли так, то дам і другу свиту убогому». І другої ночі видів той сам сон. І відтоді був дуже милостивий на всіх убогих, так що у всі кінці землі прославилося його милостиве життя і щедроти на кожному чоловіці, і був милий Богу і людям.