«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю...»

Привіт тобі, мій друже вірний, гаю,
повірнику моїх найкращих дум!
Все чисте, ясне, що лиш в серці маю,
надихав свіжий запах твій і шум.

На твоїх полянах, в відлюднім плаю
я розсипав свій жаль, губив свій сум;
у твоїх запахах, неначе в раю,
окрилювався молодечий ум.

Під скрип могутніх конарів дубових
складались першії мої пісні,
слабії відгуки твоїх пісень чудових.
А в бурі рев, як громи навісні
ламали твоїх велетнів корови,
у твоїх криївках нтукав я охорони.

зі збірки «Із днів журби»