Франко Іван - «Так говорить стародавня повість...»
Українська література / Франко Іван / Вірші / «Так говорить стародавня повість...»
В базі 4495 віршів 567 авторів.

«Так говорить стародавня повість...»

PDFДрукe-mail

Так говорить стародавня повість:
Жив раз чоловік богобоязний,
І той сина мав одним одного.
Випав голод лютий у тім краї,
І збіднів той муж богобоязний.
І сказав до свого сина: «Сину,
Бачиш, як збідніли ми страшенно
І не маємо з —за чого жити.
Хочеш, я продам тебе в неволю,
Будеш ти живий, і ми за тебе
Візьмемо для себе на прожито».
Син сказав:«Роби як хочеш, тату».

От і взяв отець свойого сина
І повів до одного вельможі,
Взяв ціну за нього по угоді
І сказав до нього на прощання:
«Сину мій, з тобою розстаюся,
Не побачимося вже ніколи,
Ти прийми від мене на прощання
Сей один мій заповіт батьківський:
Коли випаде тобі дорога,
І ти йтимеш попри церкву божу,
І в тій церкві буде служба божа,
Не минай ти церкви в жоднім разі
І достій, аж служба закінчиться».
Се сказавши, він вернув додому.
Син же, живучи в того вельможі,
Не занедбував тих слів ніколи.

Так минуло часу не більш року.
І от раз юнак той припадково
Здибав у якімось закамарку
Свою паню, а вельможі жінку,
В блудодійстві із одним слугою.
Глипнув і відразу відсахнувся,
Не сказав про се нікому й слова,
Тільки гаряче молився богу,
Щоб ся тайна з уст його не вийшла.

Але пані в тій гарячій хвилі
Бачила його, і в неї в серці
Щось кольнуло, мов жало смертельне.
Швидко в неї зродилася думка
Згладити зо світу хлопця того,
Що був свідком її блудодійства.
В той сам день, зустрівши мужа свого,
З жахом і гадючими сльозами
Йому тайну виявля страшенну,
Що недавно куплений невольник
Має намір пана свого вбити,
Щоб добром його забагатіти.
Не відразу муж повірив тому,
Та вона не перестала перти,
Добираючи познак фальшивих,
Поки серце людяне та добре
Підозріннями не наповнила
І тривогою не затруїла.
А тоді йому свій план чортівський
Піддала, і він пристав на нього.

Сам пішов до місцевого ката
І сказав йому такеє слово:
«Як пришлю тобі слугу одного,
Що віддасть тобі платок червоний,
То візьми його в таємне місце,
Голову зітни йому без слова
І віддай її опісля тому,
Хто прийде за ним з обрусом білим».
Не назвав вельможа перед катом
Ні одного ймення, ні другого,
Не сказав причини, ні провини,
Але знав, що кат сповнить той наказ.

Зараз другий день уранці —рано
Він покликав юнака до себе,
Передав йому платок червоний
І післав його віддати кату.
Не підозріваючи нічого,
Хлопець взяв платок і віддалився.
Та, проходячи побіля церкви,
Він почув, що служба почалася,
І, згадавши батькове прощання,
Увійшов у божий дім і, ставши
Між людьми, прислухувався службі.

Але пані, у своїй палаті,
Знаючи, що муж зробив, горіла
Нетерпливості огнем пекельним.
Переждала, може, півгодини
І, не ждучи на свойого мужа,
Посила слугу, того самого,
Що з ним скрито блуд гидкий творила,
Щоб ішов до ката місцевого
І заніс йому обрус сей білий.

Не підозріваючи нічого,
Той слуга пішов, обрус узявши,
Хоч не в смак йому було посольство,
Бо не звик обрусів він носити.
Та проходячи побіля церкви,
Він побачив хлопця в ній, якого
Знав з двора; тому, вступивши в церков,
Запитав його, що він тут робить.

Відповів юнак на те питання:
«Отсе пан послав мене до ката,
Щоб віддать отсей платок червоний,
Та я жду, поки скінчиться служба».
«Дай мені той твій платок червоний!
Бо й мене, бач, вислано до ката,
Щоб віддати сей обрус великий.
На тобі його, а я тим часом
Занесу платок, а ти потому
Занесеш отсей обрус, бо ждати
Тут у церкві я не маю часу».

І, узявши той платок червоний,
Не підозріваючи нічого,
Він пішов до ката, й той без слова
Взяв його з собою до пивниці
І мечем відтяв йому відразу
Голову, провини не питавши.
А коли за півгодини часу
Надійшов юнак з обрусом білим,
Він, не мовлячи йому ні слова,
Обвинув ту голову обрусом
І віддав у руки юнакові
З тим, аби заніс її до пана.

Як жахнулися вельможа й пані,
Бачачи невольника живого,
А в обрусі голову тамтого,
Що надуживав немало часу
Панського довір’я із жоною;
Як кроваве се cвідоцтво правди
Швидко вияснило все те діло,
Се не треба довго повідати.
Та одно хіба ще тут додати,
Що його не сховано у тайні,
А пішло воно від того часу
Між людьми луною голосною,
Як свідоцтво того, що невинність
Із найтяжчих проб виходить ціло
І що злочин сам себе карає.



зі збірки «Давнє й нове»