Свою збірку І.Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя. Використовуючи теми й сюжети із стародавніх, у тому числі і старохристиянських джерел, він виступив з непримиренною критикою, як сам зазначав, «колінопреклонної, поклонобійної та черствосердої» моралі християнства. Цикли «Паренетікон», «Притчі» та «Легенди» — це і є ота «кругова оборона» поета не тільки від зовнішніх ворогів, як сучасних йому, так і наступних, але й від ворогів, так би мовити, «внутрішніх» — від власних тривог і сумнівів. У циклах «По селах» і «До Бразилії» перед нами постають вражаючі картини з життя гнаного й жорстоко визискуваного робочого люду Галичини.