Грінченко Борис - Марусі Вітровій
Українська література / Грінченко Борис / Вірші / Марусі Вітровій
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Марусі Вітровій

PDFДрукe-mail

Мучениці, що спалила сама себе
у Петропавловській тюрмі у Петербурзі

Ой не плач, моє серце, ой цить!
Нехай плачуть маленькії діти!
Вже вона у землі тепер спить,

Та, що всіх так уміла любить,
А себе не уміла жаліти.
Вона йшла до ясної мети,
До святого взялась вона діла:

Щоб свободу людям принести, —
І в неволю замкнули кати,
Ту, що волі безщасним хотіла.
Катування темничні страшні

Не лякали: уміла терпіти!…
Але іншії думи ясні
Обняли у тяжкії ті дні:
Вона зважилась більше не жити.

«Не скорюсь я запеклим катам!
Коли жертви недоля схотіла,
Щоб кайдани розбити рабам,
То на жертву себе я віддам

Для свободи великого діла.
Я умру, але так, щоб кати
Не могли тії смерті сховати;
Щоб навчилися муки нести

Ті, що йдуть до святої мети,
Щоб навчились за волю вмирати!
Мій народе безщасний, прощай!
Тобі щастя хотіла я дати…

Все, що можу, — зроблю я, нехай
Воно прийде у рідний наш край
Над моєю труною витати!»
І зросивши одежу пальним,

Героїня себе запалила…
Сталось тіло стовпом огняним:
Оддала себе мукам тяжким
Для свободи великого діла!

Вмерла, вмерла, свята і ясна…
О, навчіться ж од неї, навчіться!
Хай ця жертва страшна, вогняна
Вас до бою веде хай вона,

Щоб з тиранами лютими биться!
Ой не плач, моє серце, ой цить!
Нехай плачуть маленькії діти!
Нам не плакати треба  — робить!
Краще зовсім на світі не жить,
Ніж рабами довічними жити!



Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.