Лесь, преславний гайдамака

Гей, у Луцьку, славнім місті,
Там зійшлось не сто, не двісті,
А зібрався люд увесь:
Подивитись кожен хоче,
Як-то смерті тут доскоче
Гайдамака  — славний Лесь.

Вже збудовано й помости,
Де дають страшної хлости,
Кат з сокирою стоїть;
Круг помосту  — то не жарти!  —
Вояки пильнують варти  —
Шабля в кожного блищить.

Бакаляри і рахмістри,
Пишні лавники й бурмістри
З патерицями в руках;
Швець, зірвавшись од роботи,
Не до шиті кинув боти,  —
Поспішає так, що страх!

І дівчата полохливі,
Молодиці уродливі
І перекупки міські;
Мов метелик між квітками,  —
Між дівоцтвом і жінками
В’ються жевжики меткі.

А в передній самій лаві
Страх моторні і цікаві
Дівка Хима й жіночки.
І про Леся, що він злючий,
І рудий, і поганючий,
їх лепечуть язики.

Хима, дівка соромлива,
Додає й свого ще дива:
«Кажуть, кров людськую п’є!…
Бо як їсти сяде тільки,
Джура крові  — не горілки  —
Повний кухоль подає».

«От собака! От катюга!»  —
Верещать одна і друга…
Аж ураз гукають: «Цить!»
Вся жінота поніміла:
Бий тебе небесна сила!  —
На помості Лесь стоїть.

Стан високий, ус козацький,
Чорні брови і юнацький
Погляд сміливий, палкий:
Так тим поглядом проймає,
Мов у душу зазирає,
Мов звеліти хоче їй.

От як люди набрехали!…
А пан возний взяв шпаргали
Та й почав читати з їх,
«Що сей Лесь є гайдамака,
Престрашенний розбишака
Наробив гріхів тяжких:

Розбивав панів добреньких,
Убивав ксьондзів святеньких,
Забирав жінок, дівчат,
І за сеє по статуту
Тую «голову зопсуту»
Відрубати має кат.»

«Раз на світ родила мати,  —
Тільки раз і помирати!  —
Лесь як гримне у той час.  —
Прощавайте, громадяни!…
Ну, катюго! Сили стане,
Щоб утяти шию враз?»

Нахилився до колоди,
Кат сокиру вгору зводе  —
Щось тоді як закричить!
Отакого ще вам дива:
Хима, дівка соромлива,
На помості вже стоїть.

«Постривай, катюго клятий!…
За дружину Леся взяти
Хочу я… його пустіть!…»
Вся громада заніміла
З дива, з Химиного діла,
Кат не знає, що робить.

Але возний ані гадки:
Артикули зна й порядки,
І рече судовий пан:
«Коли дівочка учтива
Взять забойцю, милостива,
У малженський схоче стан,  —

То і право, і статути
Нам велять те слово вчути
І декрет такий вчинить:
Зараз їх обох узяти,
Швидше в церкві повінчати
Та й на волю відпустить».

Кат сердитий зажурився,
Люд, зрадівши, звеселився,
Хима рада, аж скака!
Лесь поглянув на дівчину  —
Зап’ялась… «А скинь хустину:
Гляну  — дівчина яка».

Хустка впала. Та й негарна!…
І руда, і нечупарна,
Ще й кирпатий ніс чудний…
«Як такую взять почвару,  —
Краще вже приймати кару…
Кате! Гей, рубай мерщій!»

Гуп сокира на колоду!…
Скрик озвавсь серед народу…
Покотилась голова  —
Кат радіє звеселившись,
Люд похнюпивсь зажурившись,
Хима пада й зомліва.

Ой за Луцьком, містом славним,
Та й звичаєм стародавнім
Поховали козака:
Там долина  — гей, широка,
Там могила  — гей, висока.
Гей, висока і стрімка!

Вітер віє по долині,
Розхиляє лист калині,
Що у Леся в головах;
І сіда орел крилатий
На могилі спочивати,
Налітавшись по степах.

Сяє з неба сонце ясно,
І цвіте калина красно,
А красу козак любив!…
Добре там йому лежати:
Все прибралось в пишні шати,
Соловейків чути спів…

1900