«Дніпро… мости… О, як чудово!»

Живим і мертвим друзям моїм,
з якими починав я фронтову дорогу
на Лютізькому плацдармі під Києвом
у жовтні сорок третього року.

«Дніпро… мости… О, як чудово!
Ти тільки глянь, ти подивись…»
А я поглянув — і раптово,
Немов укопаний, спинивсь.

А я побачив переправу,
Однополчан своїх, себе…
І стала враз вода іржава,
Багряним — небо голубе.

І до грудей під вибух-спалах
Долоню враз притиснув я, —
Щоб не намокла, не пропала
Єдина пам’ятка твоя…

Із циклу «Рядки з плацдарму»

1967—1969

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.