Над Білим Дунайцем

Над Білим Дунайцем розмаяне гілля березове,
Шовковими травами пагорби вистелив березень,
І мружаться вікна від повені сонячних променів,
І сонцем наповнений білий будинок в Пороніні.
Поскрипує лунко тесова соснова підлога.
І серце нарозпаш:
«То — крок Ілліча молодого?!»
І серце заходиться, вірячи у неймовірне:
Ось вийде на ганок. І змружений погляд прозірний
Полине у далі, аж ген на верхи сніговії:
— Надюшо! Надійко! Весна почалася, Надіє! —
Він вірив у весни, хоча над Невою і Віслою
Свинцевії хмари, здавалось, навіки нависли.
Він тут зустрічав і своє тридцять третєє літо,
Гуртуючи сили на штурм скрижанілого світу.
О Білий Дунайцю, запінений Білий Дунайцю,
На хвилі твої він так часто дивився уранці
І бачив, як вир підмиває явору корені,
А думав про друзів, своїх побратимів нескорених…

До щему, до болю тієї пресвітлої миті
Мені захотілось хоч кілька ясних первоцвітів
Або хоч галузку в натьоках весняного клею
Узяти, щоб потім залишити у Мавзолеї.
Весняна галузка… І рине могутньо й розкуто
Сталева ріка вогнедишної Нової Гути.
І стапельно дужа рука синьоблузого Гданська
На вольні простори веде кораблі океанські…
Оновлення світу, будучність планети всієї
Омріяні в ночах Пороніна і Єнісея.

Цвітуть первоцвіти у сонячному безгомінні.
Вождева оселя скарби нам дарує нетлінні —
Велику любов до людей, до народів, трудящих,
І серцем, душею стаєш тут чистіший і кращий.
…О Білий Дунайцю,
розвеснений Білий Дунайцю,
Ясній же мепі, як щоденно беруся до праці!

1974—1979

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.