Провчив
Великий пан собаку мав
Великого такого,
Що страшно й глянуть, а не то,
Щоб підступить до його.
Якось прийшлося поуз двір
Проходить небораці,
Попавсь він на очі тому
Паскудному собаці;
Той повалив його, пом’яв,
Навік скалічив руку.
З півроку неборак терпів
Від ран велику муку;
Тепер загоїв, байдуже,
Хоч жили й постягало
І не орудує ніяк…
Ну, та біди в тім мало.
Зате ж і пана він провчив!
Потяг до мирового,
Той розсудив і присудив
Рублів… аж десять з нього.
«Ну, от і вір, що на панів
Немає, кажуть, суду —
Тепер ніколи цій брехні
Я вірити не буду».