Незглибиме синє море

Незглибиме синє море,
Звідки в тебе стільки чару,
Що дивитися на тебе
Можна вічно ніч і день?

«Хочеш знати, — каже море,
То поглянь на мої хвилі,
Як вони все линуть, линуть,
Мов хвилини, дні, літа.

Подивися перед себе,
Де блакит цілує плесо, —
Так цілує у просторах
Дійсність мрію золоту.

А як пустиш зір додолу
Крізь пливучих хвиль опали,
То подумай: скільки в світі
Незглибимих вічних тайн!

Я тобі даю вражіння
Безконечності, безкраю, —
І тому ти так у мене,
Ніби в дзеркало, глядиш».