Набік, дрібна журбо життя,
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних зір
Рубаємо дороги.
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.
І стогне бір, як дикий звір.
Кінчить життя прокльоном,
А там вгорі грядучі дні
Дзвенять побідним дзвоном.
Який той спів будучих днів
Приманчивий і милий!
Який при нім недолі грім
Марний, смішний, безсилий!
Ти, громе, бий, ти, буре, вий!
Не знаємо тривоги.
Крізь горя бір у щастя двір
Рубаємо дороги.
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Поезії 1914—1920 років».