Весна 1915-го
Там, де колись цвіли квітки,
Стирчать з землі сухі кістки.
Де діти бавились в хатах,
Там причаївся біль і страх.
Де землю краяв срібний плуг,
Там оре смерть по Сян і Буг.
Там оре смерть, страшний ратай,
Їй все одно — зима чи май.
Їй все одно — дитя, старець,
Де ступить крок — там гріб і мрець.
Де ступить крок, де ступить два —
Валиться дім, горить трава,
Йдуть з димом стоги і хати —
Що можем ми? І я, і ти?
Що може серце? совість що?
Тепер їх людям нінащо.
Тепер чуття — це глум і сміх,
Любов — недуга, правда — гріх.
А соність? Це бліде дитя
Спиняло свободу життя,
Спиняло творчий наш розгін, —
Прокипи цій совісті, проклін!
Прокдін тим ЛЮДЯМ, що до зір
Летіли, долі вперекір,
Що снили сон про ідеал, —
Змете їх вал, дев’ятий вал.
Дев’ятий вал… Позір, позір!
Гряде з Апокаліпси звір.
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Поезії 1914—1920 років».