Одинокий
Ніч, осінь, пустка. їжиться стерня.
Сухе галуззя облітає з пня.
Шумить безлистий ліс, скиглять вітри.
Сльота, імла, нудьга — подруги три.
Побралися за руки, полем йдуть
З села в село. Скучна, безцільна путь.
Стрічає їх якийсь обдертий пліт,
Сухий бур’ян і недоцвілий цвіт.
Стрічає їх новий розмоклий гріб —
Сліди насильства, голоду, хворіб.
Бездомний пес наїжився, біжить,
Кругом луна горить, горить, горить.
Де хата була — там пустий димар
Стирчить вгору, мов кличе з неба кар.
Ні клуні, ні повітки, тільки пліт —
Під ним дідусь — без шапки, без чобіт.
Вірлиний зір кудись у пітьму впер,
Мов ума збувся, одубів, завмер.
Лиш на устах повис тяжкий проклін,
Усі пішли, в селі оставсь лиш він.
Він не піде. Сконає краще тут,
Як біля пня відбитий вітром прут…
Луна горить, скиглять, ревуть вітри.
Сльота, імла, нудьга — подруги три.
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Фрагменти з поеми «Буря».