«При чому я?»
«При чому я? Га, підлий чуро!
Ти, ненастроєна бандуро,
Й ти, бабське кодло!
Вже я вам
Почути свою руку дам,
Вельможну руку!»
Похнюпився, і лоб старечий
Під тиском дум упав на плечі
Фотелю різьбленого.
З віч,
Як блискавки у чорну ніч,
Б’ють іскри гніву…
Готовий план. Старець здригнувся,
Неначе молодим почувся.
Мов гасла ватра,
А він знов
До неї кинув свіжих дров,
Сухих дров помсти.
Піднявся, став і ходить, ходить…
Чому ж те сонце ще не сходить?
Пощо ця ніч?
Пощо весна,
Коли йому немає сна,
Нема спокою?
Гукнув на слуг. «Ціла ватага
Вбереться нині, як на свята,
Сторожа, служба і весь двір
На знак мій най дають позір,
На плеск в долоні.
Чи зрозумів?» — «Так, ясний пане!»
«На даний знак мої дворяни,
Всяк із почотом вірних слуг
Біля криниці у півкруг
Уставляться.
Тепер іди!» Слуга в покорі
Вклонився й вийшов. В коридорі
Спинився й каже: «Чую знов
У воздусі щось, ніби кров,
Мов подих смерті».
……………………..
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Ти знов ідеш до мене».