Словацьки мадонни

Допоки розказує вечір
свою щоденну баладу, —
Покинувши теплі ніші
в затишних музейних залах,
Словацькі мадонни —
зі Стражієк, з Ломнічки — йдуть на раду,
Ідуть на світла партизанські —
на промінь,
на вогник,
на спалах.
їх ніч обсипає росою,
оздоблює світляками,
Звивається горній вітер
у грубих фалдах одежі.
Ідуть словацькі мадонни,
щоб розривати руками
Сувої проклятого дроту,
чорні ворожі мережі.
Несуть матері словацькі
важку динамітну ношу,
Несуть патрони і міни,
стискають теплі гранати.
Якому Майстрові з Левочі,
якому Вітові Ствошу
Безсмертну поставу цих женщин
виспівать, закарбувати?!
Окраєць чорного хліба
і глек вина молодого,
Голублячий тихий шепіт —
в яскиню і на поляну.
А ще ж там, побіля серця,
шматок полотна льняного —
Щоб рану перев’язати
червоному партизану…
Вони наривались на кулю,
вони потрапляли в засаду,
Багряними смолоскипами
на мінних полях вставали.
Лишалась одна дорога —
дорога в смерть і в баладу.
Не відали про балади,
а йшли на смерть і вмирали.
Вони на хрестах чорніли,
у печах жахних горіли,
У Кремнічці і в Нємецкій
я бачив їх скорбні тіні.
Я чую їх волання,
ячання їх білокриле
На чорній татранській скелі,
на білій дунайській ріні.
Про них повідає вечір
щоденну свою баладу,
Про них шелескоче тиша
в затишних музейних залах.
Мої словацькі мадонни!
До ватри мовчки присяду,
Щоб вас побачити поруч
крізь промінь,
вогнище,
спалах.

1975

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.