«Повернулась, глянула, заплакала...»

Друк

Повернулась, глянула, заплакала.
Підійшов — всміхнулась і побігла.
Вітер коси золоті розпатлував,
І стояла ніч, на диво біла.

Було видно, як хліба хиталися,
Як цвіли в косі стрічки і квіти,
Як над морем чайкою здіймалися
І розтали в зорях сумовитих.

От і все… Не стало. Попід хмарами,
Крилами черкаючи об зорі,
Місяць білим лебедем без пари
Поривався впасти в синеє море.