Пройшла гроза і землю освіжила, Повеселіли і дерева, й квіти. А яблуню, що буря повалила, Уже не воскресити.
Була — й нема. У розпачі здіймає Над нею сад свої скорботні віти. І садівник скупу сльозу втирає І яблуню нову іде садити.