Бджола

Сухий комиш, і мертвий блиск води,
Порожні й голі хиляться сади.

Підуть дощі, а там і сніг нагряне…
Але всміхнулось сонце крізь тумани.

І в повівах осіннього тепла
Край шляху вишня раптом розцвіла.

Аж закипіла! Але в тім краю
Понуро вірили календарю.

І погляди відводили тривожно,
Щоб не будить, чого душі не можна.

Проте бентежний і п’янкий озон
Бджолі навіяв небувалий сон.

Я вишню бачив — поки та цвіла,
Вилась над нею в забутті бджола.

---