Етюд до портрета селянки
Маленька, легенька, старенька, сама, —
Ні плоду, ні роду — нікого нема.
Город, та криниця, та кілька сусід, —
Здавалось би, куций, приземлений світ.
А в душу заглянеш — і з дива замреш:
Душі тій немає ні краю, ні меж.
Прозор, таїна, глибина, чистота…
А жінка — як жінка. Селянка проста.