Етюд до портрета селянки

Маленька, легенька, старенька, сама, —
Ні плоду, ні роду — нікого нема.

Город, та криниця, та кілька сусід, —
Здавалось би, куций, приземлений світ.

А в душу заглянеш — і з дива замреш:
Душі тій немає ні краю, ні меж.

Прозор, таїна, глибина, чистота…
А жінка — як жінка. Селянка проста.

---