Українська література / Луків Микола / Вірші / Тінь
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Тінь

PDFДрукe-mail

Між могил на цвинтарі каплиця,
Потемнілі стіни, мох, вікно.
За вікном у тій каплиці — вбивця.
Хліб жує і п’є терпке вино.

Двадцять літ одбув і повернувся.
Притаївся. Згорбився. Притих.
Серед мертвих потихеньку вбувся,
Не знайшовши місця між живих.

І тепер один, як вовкулака,
Самотою доживає вік.
Був у нього вірний друг — собака,
Але й той не витримав, утік.

У дворі — нікого. Сиві сосни
Шарудять у шиби день при дні,
І душа — як пустка: мертва совість
Десь у ній похована на дні.

У село не йде він. Як ходити,
Як дивитись в очі земляків?
Вийшов якось, а назустріч — діти,
Як дві краплі, схожі на батьків.

І жінки, у вдовах посивілі, —
Кожна стороною обмина, —
Погляди важкі і наболілі,
А у них — зневага мовчазна.

Ні, в село не йде він. Серед ночі,
Як сновида, ходить між хрестів,
І сльозяться очі-поторочі —
Не такої долі він хотів.

Він хотів найпершим з перших стати,
За владику бути на селі.
Клекотіла битва на землі, —
Він ховався на горищі хати.

Ким він став? Убивця. Поліцай.
Одцурались і дружина, й діти.
Догоджав, кричав затято: «Хайль!»
Ради чого? Аби сито жити?

Що ж — минули кулі партизан,
Смерть із ним віч-на-віч не стрічалась.
Він не знав ні болю, ані ран,
Лиш ганьба на все життя зосталась.

І тепер ось — сосни і вино.
Доживай і добувай до смерті.
Дивлячись на цвинтар у вікно,
Іноді він заздрить навіть мертвим.



Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.