Мовчан Павло - Марія
Українська література / Мовчан Павло / Вірші / Марія
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Марія

PDFДрукe-mail

Ти — доля моя у країні живих. І пристання.
Знемігся язик мій щомиті тебе покликать:
для ймення твойого я випив повітря останнє,
для з’яви тебе в уяві моїй — вже повіки тремтять…
Мов лопнула куля — світ збігся і стиснув довкола…
Та, наче мачина, ти ходиш по жилах в мені,
розтулюю губи, холонучи в смолах,
і рухи судомлять, і шепти такі голосні:
— Ма-рі-є-є… —
Був поклик солодкий, солодкою — мука.
Вода у відерці затвердла на лід,
у товщу густого повітря рука твоя стука…
О, скільки ж я спав, якщо перебарвився світ!
— Ма-рі-є-є… —
Пухирчики швидко холонуть,
опукливши простір, загуслий в бурштин.
Ми — зміст, а не форма. Простерті до тебе долоні
такі красномовні.
І свідчить стремління
про вічне життя, а не згин
Отава духмяна травою зеленою стала,
і стріха розшита колоссям налитим дзвенить…
— Маріє, чому ти змарніла?
— Я, любий, не спала,
аби не прогаяти сонячну мить.
Аби в забутті про житія не забути —
у лоні ж моєму окрушина світла росте.
Це ж я з твоїх віч, наче ряст, іздмухала сутінь:
дзвенить довкіл тебе повітря співке, золоте…
— Воно, наче призма, все збільшило втричі…
зіниці і вії… поглибивши зморшки чіткі,
і згадки провальні, немовби хтось пам’ять позичив,
лиш ти височієш, і сонячна пустка довкіл…
— Допоки ти спав, прожила я потрійно:
за себе, і тебе, й за те, що у лоні було
мачиною-іскрою (тихе життя самостійне),
аби не отвердло вкруг тебе повітря на скло. —
…Припавши до губ моїх, вдмухала знову ти в мене
живлюще повітря, краплину свойого життя.
І я гуконув на весь голос шалено:
— Маріє! —
І знову запавсь в забуття.

1981


Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.