Новорічна елегія

Як тільки рік старий мина,
постука пам’ять ненароком:
— Не віддаляється війна,
а ближчає із кожним роком…

А серце?.. Хто дозволив так
йому вночі мене карати?
Я не ходив у вир атак,
не вчився мертвий воскресати.

Мого життя останню грань
воєнна буря не зітерла.
Я над Москвою на таран
не вів літак, немов Гастелло.

Не слав трикутників-листів
додому із передової…
На дні душі лиш кілька слів
ношу від пошти польової,

гіркіших за гіркий полин…
Вгамуйсь, неприспана тривого:
ростуть дочка у мене й син,
про них не знаючи нічого.

1972

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.