«Мені дано цей білочолий день…»

Мені дано цей білочолий день.
Мені дано цей чорнобривий вечір…
Вже завзвичай розправлю плечі.
Вже дзвонять сосни: «Дзень-дзелень!»
І все довкола — повне того дзвону,
Й не чуєш серця.
Я дзвевю…
Нуртує дух.
Припони.
Перепони —
Все ніпочім вогненному коню
Моєї мрії…
Він КОПИТИТЬ гучно,
Аж буйнотрав’я сколихнуло луг.
Шаблюки блискавиць із чорнотуччя
Панахають на шмаття виднокруг.
Все перебродить.
Вщухне колотнеча.
Захлюпа в грудях радістю пісень,
Бо мій навіки
Білочолий день,
Бо мій навіки
Чорнобривий вечір.

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.