Ігор - князь сіверський - 3

З

Рано в п’ятницю русини
Половців нагнали
І полки їх поганії
Прахом потоптали.
І розсипались стрілами
По вражому полю,
Красних дівок половецьких
Гнали у неволю.
Брали злото й паволоки,
Брали й оксамити,
А лишкою мости собі
Почали мостити.
І мостили по болотах
Та по трясовинах
Опанчами, кожухами,
Зрочям половчина.
А червоний стяг і чілку¹⁷,
Білую хоругку
Та ратище срібне — дали
Олегову внуку.
І Олега гніздо храбре
Спочивати сіло;
О, далеко ж воно бідне
В поле залетіло...
Ніби воно й не родилось
Само для обижі
Ні соколу, ні кречету,
Ні звірині хижій.
Ні соколу, ні кречету,
Ні орлову сину,
Ані тобі, чорний ворон,
Вражий половчину!
А Гзак¹⁸ уже сірим вовком
Вибігає з дому,
А за Гзаком Кончак їде
К великому Дону.
На другий день дуже рано
Руські поглядають,
Аж криваві в небі зорі
Світ оповідають.
Чорна туча іде з моря
І закрити хоче
Штири сонці¹⁹; а по нії
Блискавка мигкоче.
Бути, бути сего ранку
Великому грому,
І дощеві йти стрілами
З великого Дону!
Тут-то коп’ям поломатись
В полі Половецькім,
Тут-то шаблям потріщати
В шоломи пол’вецькі
На сій річці, на Каялі²⁰,
Край тихого Дону!..
О Руськая земле, земле,
Вертайся додому!..
Ото й вітер, внук Стрибогів²¹,
Замахав крилами,
На Ігоря військо з моря
Повіяв стрілами.
І движить земля і стогне,
Ріки текуть мутно,
Порох поле покриває,
Стяги мають смутно.
Ідуть з Дону, ідуть з моря
Половецькі сили,
Зі всіх сторін Ігореві
Полки обступили.
І бісові діти криком
Все поле укрили,
А червоними щитами
Русини покрили.
Закричали половчани,
Заіржали коні...
А ти, туре Всеволоде,
Стоїш на бороні!
Ти на військо половецьке
Прискаєш стрілами,
Ти гримиш об їх шоломи
Стальними мечами.
Куди скочиш, де посвітиш,
Шоломом блискучим,
Там голови половецькі
Валяться на кучі.
І шоломи оварськії
Щербаті валились,
Бо у тебе, Всеволоде,
Стріли закалились...
Якії ж то, мої браття,
Дорогії рани!
Він забув життя і шани,
Чернігів коханий.
Забув княжії звичаї
І столицю ясну,
І княгиню свою милу,
Глібовну прекрасну²².

17. Думають, що чілка – то бунчук (знам'я з почепленою на нього кінською волосінею), бо кажуть, що й тепер часть кінської гриви називається чілкою.

18. Гзак і Кончак - половецькії хани.

19. П. Дубеньский думає, що тучі – то половці, а чотири сонці – то чотири князі Ігоревої дружини: сам Ігор, брат його Всеволод Трубчевський, племінник Святослав Олегович Рильський і син Ігорів Владимир Путивльський.

20. Каяла - теперішній Кагальник, притік Дону.

21. Стибогом наші прадіди називали вітрового діда. Слово «Стрибіг», либонь, чи не близьке до слова «стрибати».

22. Ольга - дочка Гліба Київського, а сестра Владимира Переяславського.