Ігор - князь сіверський - 9

9

Ярославни⁶⁰ тихий голос
Незнакомий чує,
Зозулею рано-рано
Бідная воркує:
«Зозулею полечу я, —
Каже, — по Дунаї,
Обмочу рукав бобровий
На річці Каялі.
Вийму з князя молодого
Половецькі стріли
І утру криваві рани
На змучанім тілі!»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Ой вітре мій, — каже, — вітре!
Буйнеє вітрило!
Чого ж ти, мій господине,
Вієш через силу?
Чого мичеш, чого гониш
Тії стріли хвінські
На легеньких своїх крилах
На милого військо?
А чи ж мало тобі хмари
Віяти на гори
Та кораблі колисати
На синьому морі?
Чого ж ти, мій господарю,
Ти моє весілля
По ковилю степовому,
Як порох, розвіяв?»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Дніпре славний! пробив же ти
Каміннії гори
Через землю Половецьку
На синєє море!
Милував же ти на собі
Живі та здорові
Святославові байдаки
В степи Кобякові;
Помилуй же й мого мужа,
Дніпре-господине,
Щоб не слала сліз до него
Я на море синє!»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Сонце моє золотеє,
Сонце моє ясне!
Всім ти, сонце, єси тепле,
Всім ти, сонце, красне.
Чого ж лучі ті гарячі,
Ті пекучі дуже,
Ти пустило не на хмари,
А на військо мужнє?
І згагою серед поля
Луки їм спрагнуло,
І тугою на безвідді
Тули їм заткнуло!»

60. Прісина Ярославна - дочка Галицького Осмомисла Ярослава – друга жінка Ігорева.